Граматика італійська

Особові займенники підмета — це слова, які вказують на того, хто виконує дію. В італійській мові це io (я), tu (ти), lui/lei (він/вона), noi (ми), voi (ви), та loro (вони). Це одна з найперших тем, яку ви вивчаєте на рівні A1.

Граматичний рід — одна з найважливіших основ італійської мови. Кожен іменник в італійській має рід: чоловічий (maschile) або жіночий (femminile). Середнього роду, як в українській мові, тут немає. Рід іменника впливає на артиклі, прикметники та навіть дієприкметники, які з ним вживаються, тому розуміння цієї теми — ключ до грамотного мовлення з самого початку.

Утворення множини — одна з перших і найважливіших тем італійської граматики на рівні A1. На відміну від української мови, де множина утворюється за допомогою різних закінчень і може включати чергування в основі, в італійській система простіша: закінчення однини замінюється іншим закінченням залежно від роду та типу слова.

Італійський алфавіт і вимова — це відправна точка для вивчення мови. Італійська вважається однією з найбільш фонетично прозорих європейських мов: слова здебільшого читаються так, як пишуться. Стандартний алфавіт складається з 21 літери, до яких додаються 5 іноземних літер (j, k, w, x, y), що використовуються в запозичених словах. Ця тема належить до рівня A1 і є основою для подальшого навчання.

Базові вирази — це ваш перший набір інструментів для спілкування італійською мовою. Навіть якщо ви ще не вмієте будувати повних речень, знання привітань, ввічливих фраз, слова ecco та простого заперечення non дозволить вам спілкуватися з італійцями від першого дня. Ця тема належить до рівня A1 — найпершого етапу вивчення мови.

Означені артиклі — одна з перших тем, з якою стикається кожен, хто вивчає італійську мову. Вони відповідають англійському the і вказують на конкретний предмет. В італійській мові існує сім форм означеного артикля: il, lo, la, l', i, gli, le. Вибір форми залежить від трьох факторів: роду іменника (чоловічий або жіночий), числа (однина або множина) та першої літери наступного слова.

Італійська мова має чотири неозначені артиклі — un, uno, una, un' — що відповідають українському поняттю «один/одна/якийсь» або англійському «a/an». Як і у випадку з означеними артиклями, вибір правильної форми залежить від двох факторів: роду іменника (чоловічий або жіночий) та його початкової літери (або перших літер). На відміну від означених артиклів, неозначені артиклі існують лише в однині — множинного неозначеного артикля в італійській немає (часткові артиклі dei, degli, delle виконують подібну функцію, але є окремою темою).

V italiyskiy movi pyat poshyrenykh pryymennykiv — di, a, da, in, su — zlyvayutsya z oznachenym artyklem, shcho yde za nymy, utvoryuyuchy odne slovo, yake nazyvayetsya preposizione articolata (zlytnyy pryymennyk). Zamist "di il libro" hovoryat del libro; zamist "a la stazione" hovoryat alla stazione. Tsi zlyttya ne ye neoboviazkovymy — vykorystannya dvokh okremykh sliv vvazhayetsya hramatychnoyu pomylkoyu.

Diyeslovo essere (buty) — odne z nayvazhlyvishykh i naychastishe vzhyvanykh diyesliv italiyskoi movy. Tse nepravylne diyeslovo, tobto yoho vidminyuvannya ne pidporyadkovuyetsya standartnym pravilam i maye buty vyvchene napamyat. Vy vykorystovuvatymete essere desyatky raziv u kozhniy rozmovi.

Avere (мати) — одне з двох найважливіших дієслів італійської мови, поряд з essere (бути). Це неправильне дієслово, яке ви використовуватимете постійно — і як основне дієслово для вираження володіння, і як допоміжне дієслово для утворення складних часів, таких як passato prossimo (минулий доконаний час).

Pravyl'ni diyeslova na -ARE — tse najbil'shyj i najprodutyvnishyj klas diyesliv v italijs'kij movi. Yakshcho vy opanuyete tsey shablon vidminyuvannya, vy zmozhete odrazhu vykorystovuvaty sotni diyesliv. Tse robyt' yikh odnim z najkorysnishykh hramatychnykh pytan' na rivni A1.

Правильні дієслова на -ERE утворюють другу дієвідміну в італійській мові. Вони підпорядковуються передбачуваному шаблону: від інфінітива відкидається закінчення -ere і додаються відповідні особові закінчення. Засвоївши цей шаблон, можна відмінювати десятки поширених італійських дієслів.

Правильні дієслова на -IRE утворюють третю дієвідміну в італійській мові. Це дієслова, інфінітив яких закінчується на -ire і які підпорядковуються простій схемі відмінювання без вставки -isc-. На рівні A1 опанування цієї групи дозволяє висловлювати основні повсякденні дії: спати, від'їжджати, відчувати, відкривати.

Бiльшiсть iталiйських дiєслiв на -ire вiдмiнюються за регулярним зразком. Однак велика група дiєслiв на -ire вставляє -isc- мiж основою та закiнченням у деяких формах теперiшнього часу. Їх iнодi називають «дiєсловами з isc» або «дiєсловами третьої дiєвiдмiни з iнфiксом -isc-».

Дієслово potere (могти, бути здатним) — одне з трьох основних модальних дієслів в італійській мові, поряд із volere (хотіти) та dovere (бути зобов'язаним). Модальні дієслова особливі тим, що вони ніколи не вживаються самостійно — вони завжди поєднуються з інфінітивом іншого дієслова. Коли ви кажете «Posso parlare italiano» (Я можу говорити італійською), potere виражає здатність, а parlare позначає дію.

Дієслово volere (хотіти) — одне з трьох основних модальних дієслів в італійській мові, поряд з potere (могти) та dovere (мусити). Модальні дієслова особливі тим, що зазвичай стоять перед іншим дієсловом в інфінітиві, змінюючи його значення. Volere виражає бажання, намір або прохання.

Dovere — tse odne z tr'okh klyuchovykh modal'nykh diyesliv ital'iys'koyi movy, poruch z potere (mohty) ta volere (khotity). Vono vyrazhaie obov'yazok, neobkhidnist' i — na vyshchomu rivni — ymovirnist'. Na rivni A1 vy budete vykorystovuvaty yoho postiyno: "Ya mushu vchytysya," "ty mushysh zaplatyty," "my musymo pity."

Andare (йти, їхати) та venire (приходити, приїжджати) — два найважливіші дієслова італійської мови, які ви використовуватимете з перших розмов. Вони описують рух: andare — рух кудись, venire — рух до мовця або слухача. Обидва дієслова неправильні, тобто вони не підпорядковуються стандартним моделям дієвідмінювання дієслів на -ARE чи -IRE.

Diyeslovo fare — odne z naybilsh universalnykh i naychastishe vzhyvanykh diyesliv v italiyskiy movi. Vono perekladayetsya pryblyzno yak "robyty" abo "stvoryuvaty", ale yogo sfyera zastosuvannya znachno shyrsha. Fare zustrychayetsya v velykyy kilkosti shchodennykh vyraziv — vid pohody do rozporyadku dnya, zanyat i spilkuvannya. Tse odne z pershykh diyesliv, yaki vy zustrinyete na rivni A1.

Дієслово stare — одне з найхарактерніших дієслів італійської мови і часте джерело плутанини для тих, хто вивчає мову. Хоча його можна приблизно перекласти як «залишатися» або «бути», його вживання дуже специфічне і не повністю збігається з дієсловом essere (бути). Розуміння того, коли використовувати stare замість essere, є ключовою навичкою на рівні A1.

Diyeslovo dare (davaty) — odne z pershykh neregulyarnykh diyesliv, z yakymy vy zustrinetes' na rivni A1 italiyskoi movy. Khocha vono nalezhy't do simyi diyesliv na -ARE, vono ne pidporyadkovuyet'sya regulyarnomu zrazku vidminyuvannya. Yoho formy korotki y kharakterni — deyaki skladayut'sya lyshe z dvokh liter — shcho robyt' ikh lehko vpiznavanymy, ale takozh lehko splutaty z inshymy slovamy.

Italiiska mova maie dva diieslova, shcho vidpovidaiut ukrainskomu "znaty": sapere i conoscere. Vony ne vzaiemozaminni. Sapere vykorystovuietsia dlia faktiv, informatsii ta navychok — toho, shcho vidomo intelektualno abo shcho vmiiesh robyty. Conoscere vykorystovuietsia dlia znaiomstva — liudei, yakykh zustriv, mists, yaki vidvidav, abo rechei, z yakymy maiesh bezposerednii dosvid.

В італійській мові вираження того, що подобається, працює зовсім інакше, ніж можна очікувати. Замість "Я люблю піцу" італійська перевертає речення: те, що подобається, стає підметом, а людина — непрямим додатком. "Mi piace la pizza" дослівно означає "Піца подобається мені" — конструкція, дуже схожа на українське "подобатися."

Zvorotni diyeslova — tse diyeslova, v yakykh diya povertayetsya na sub'yekt: toi, khto vykonuye diyu, ye takozh yiyi otrymuvachem. V ukrayinskiy movi vy dobre znayete tsey kontsept za diyeslovamy z -sya: "mytysia", "vdyahatysia", "prosypatysia". V italiyskiy movi zvorotni diyeslova zustrychayutsya duzhe chasto i ye vazhlyvoyu chastynoyu shchodennoyi movy.

Вирази c'è (є/знаходиться, однина) та ci sono (є/знаходяться, множина) — це базові конструкції рівня A1. Вони вживаються, щоб вказати на існування або наявність чогось у певному місці: від опису кімнати («Є стіл») до розповіді про своє місто («Є багато парків»).

V italijskij movi prykmetnyky povynni uzgodzhuvaty'sja z imennykomy, jakyj vony opysujut', jak u rodi (cholovichyj abo zhinochyj), tak i v chysli (odnyni abo mnozhyni). Ce odne z najfundamental'nishyh pravyl italijs'koji hramatyky, shcho zastosovujet'sja u kozhnomu rechenni z opisom.

Bello (гарний/красивий) та buono (добрий/хороший) — два з найуживаніших прикметників в італійській мові й водночас два з найскладніших на рівні A1. На відміну від звичайних прикметників, які просто змінюють закінчення за родом і числом, bello та buono набувають особливих скорочених форм, коли стоять перед іменником.

Присвійні прикметники вказують, кому щось належить — «моя книга», «твоя машина», «їхній дім». В італійській мові це: mio, tuo, suo, nostro, vostro, loro. На відміну від української, ці прикметники узгоджуються в роді та числі з предметом володіння, а не з власником. Тож «мій» може бути mio, mia, miei або mie залежно від наступного іменника.

Vkazivni zajmennyky — ce slova, shcho vkazujut na shchos konkretne: «cej» i «toj» v ukrainskij movi. V italijskij questo (cej/cja/ce) i quello (toj/ta/te) — dva osnovni vkazivni zajmennyky, neobhidni z rivnja A1.

В українській мові прикметники зазвичай стоять перед іменником: «червона машина», «великий будинок». В італійській мові все інакше. Більшість прикметників стоять після іменника, і лише невелика група часто вживаних коротких прикметників регулярно ставиться перед ним. Правильне використання цього порядку слів є ключем до природного звучання італійської мови.

Прийменники — це короткi слова, що з'єднують iменники, займенники та фрази з iншими частинами речення, виражаючи вiдношення напрямку, мiсця, походження та належностi. Чотири найуживанiшi простi прийменники в iталiйськiй: a (до, в, на — напрямок), di (з, вiд — належнiсть, походження), da (вiд, з, у когось) та in (в, у — з країнами та великими територiями). Цi чотири прийменники зустрiчаються майже в кожному iталiйському реченнi, що робить їх необхiдним словниковим запасом з першого дня навчання.

Okrim osnovnykh pryymennykiv di, a, da, in, v italiyskiy movi ye shche chotyry prosti pryymennyky, yaki vy postiyno vykorystovuvatymete na rivni A1: con (z), su (na/pro), per (dlya/cherez/zarady) i tra/fra (mizh/sered/cherez). Tsi pryymennyky prostishi u vykorystanni, tomu shcho — na vidminu vid di, a, da ta in — vony ne zlyvayutsya rehularno z vyznachenymy artyklyamy.

Уміння ставити запитання — одна з найважливіших навичок при вивченні нової мови. В італійській мові запитання формуються двома основними способами: за допомогою питальних слів (chi, che/cosa, dove, quando, come, perché) або шляхом зміни інтонації стверджувального речення, щоб перетворити його на запитання «так/ні».

Коли ви хочете запитати «скільки?» або «який?», італійська використовує два ключових питальних слова: quanto і quale. Це незамінні інструменти рівня A1 для повсякденних ситуацій — покупок, замовлення їжі, запитань про дорогу та прийняття рішень.

Кількісні числівники (numeri cardinali) -- це одна з перших тем, яку ви опануєте в італійській мові. Вони потрібні скрізь: у магазині, в кафе, коли ви обмінюєтеся номерами телефонів, говорите про вік або ціни. Гарна новина -- італійські числа будуються дуже логічно.

Порядкові числівники (numeri ordinali) потрібні, щоб вказати місце в послідовності: перший, другий, третій і так далі. В італійській мові вони зустрічаються на кожному кроці: поверхи будинків, століття, імена королів і пап, рецепти, інструкції. Це тема рівня A1, і варто опанувати її якомога раніше -- вона постійно з'являється у повсякденному мовленні.

Уміння запитати й назвати час, дні тижня, місяці та дати -- одна з найбільш практичних навичок на рівні A1. Без цього неможливо домовитися про зустріч, зрозуміти розклад чи купити квиток. В італійській мові тема часу й дат тісно пов'язана з означеними артиклями та кількісними числівниками, які ви вже знаєте.

Прислiвники частотностi та часу — це слова, якi показують, як часто i коли вiдбувається дiя. Без них вашi речення будуть звучати як простi констатацiї: «Я ходжу в бар», «Я їм м'ясо». Додавши прислiвники, ви зможете передати звички, розпорядок дня та плани: «Я завжди ходжу в бар», «Я нiколи не їм м'ясо», «Завтра їду до Риму».

Прислiвники мiсця — це слова, якi вказують, де знаходиться предмет або куди спрямована дiя. Без них вашi речення будуть неповними: «Книга», «Iди». Додавши прислiвники мiсця, ви зможете точно описати розташування i напрямок: «Книга тут», «Iди сюди», «Кiт всерединi».

Слова molto, troppo і poco — одні з найбільш вживаних в італійській мові. Вони позначають кількість або ступінь і можуть виступати як прикметники (узгоджуючись з іменником) або як прислівники (незмінна форма). Це граматичне явище відповідає рівню A1 і є базовим для початківців.

Займенники прямого об'єкта (pronomi diretti) замінюють іменники, що є прямим додатком у реченні. Вони відповідають на питання «кого?» або «що?» і дозволяють уникати повторень. Це граматичне явище входить до програми рівня A1 і є фундаментальним для розмовної мови.

Займенники непрямого об'єкта (pronomi indiretti) відповідають на питання «кому?» або «для кого?» і замінюють іменники з прийменником a (до, для). Ця тема входить до рівня A1 і є обов'язковою базою для будь-якого рівня.

Сполучники (congiunzioni) — це слова, що з'єднують слова, словосполучення або речення. Базові сполучники рівня A1 є обов'язковим словниковим запасом для будь-якого початківця в італійській мові, оскільки без них неможливо будувати зв'язні речення.

Passato prossimo — основний час для вираження минулих подій в сучасній розмовній та письмовій північній і центральній італійській мові. Він відповідає рівню A2 і є одним з найважливіших граматичних явищ для початківця. Назва буквально означає «близьке минуле», хоча насправді цей час може вживатися для подій будь-якої давнини в розмовній мові.

Нерегулярні дієприкметники (participi passati irregolari) — це одна з перших складностей, з якою стикається студент рівня A2. Більшість дієслів на -are мають правильні форми (parlato, mangiato), але багато важливих дієслів на -ere і деякі на -ire мають нестандартні форми.

В Italian мові частина дієслів утворює passato prossimo з допоміжним essere замість avere. Це явище рівня A2 є однією з ключових труднощів для україномовних студентів, оскільки в українській немає аналогічного розподілу.

Зворотні дієслова (verbi riflessivi) в passato prossimo — важлива тема рівня A2. Всі без винятку зворотні дієслова вживаються з допоміжним essere, а дієприкметник узгоджується з підметом у роді та числі.

Узгодження дієприкметника минулого часу (accordo del participio passato) — одна з найтонших особливостей Italian граматики рівня A2. Правила залежать від того, яке допоміжне дієслово використовується та від наявності певних займенників.

Партитивні артиклі (articoli partitivi) — це форми, що означають «деяка кількість» або «частина чогось». Вони утворюються з прийменника di і визначеного артикля і відповідають рівню A2. В українській мові прямого аналога немає — ми просто кажемо «хліб», «молоко», а в Italian обов'язково уточнюється «трохи хліба», «деяке молоко».

Займенник ne — одне з найважливіших і найскладніших малих слів в italian мові, що відповідає рівню A2. Він замінює конструкцію di + іменник або вказує на кількість певної речі (деяку кількість, скільки-то).

Займенник ci у значенні місця — важлива особливість italian мови рівня A2. Він замінює прийменниково-іменникову конструкцію, що означає місце або напрямок: a Roma → ci, in Italia → ci, lì/là (там) → ci.

Модальні дієслова potere, volere та dovere у passato prossimo — одна з найскладніших тем рівня A2. Головна труднощі полягає у виборі допоміжного дієслова (avere або essere), яке залежить не від самого модального, а від того інфінітива, що стоїть після нього.

Неозначені прикметники (aggettivi indefiniti) вказують на невизначену кількість або обсяг і відносяться до рівня A2. Вони замінюють точні числівники і виражають поняття «деякий», «кожен», «увесь», «інший», «певний».

Неозначені займенники (pronomi indefiniti) позначають невизначених людей або предмети без уточнення — хто саме або що саме. Вони відповідають рівню A2 і є важливими для повсякденного спілкування.

Прислівники часу, що вживаються з passato prossimo, — важлива тема рівня A2. Такі слова, як già (вже), ancora (ще/вже), mai (коли-небудь/ніколи), sempre (завжди), appena (щойно), надають реченню точного часового відтінку.

Часові сполучники (connettori temporali) встановлюють часові відносини між діями або подіями. Вони є невід'ємною частиною граматики рівня A2 і дозволяють будувати складні речення, де одна дія відбувається до, під час або після іншої.

Відносний займенник che (хто, який, що, яка) є найпростішим і найпоширенішим засобом побудови відносних речень в italian мові рівня A2. Він єдиний для чоловічого і жіночого роду, однини і множини, і може замінювати як підмет, так і прямий додаток.

Конструкція stare per + інфінітив — один з найпростіших способів виразити майбутнє в Italian мові на рівні A2. Вона означає «ось-ось», «збиратися зробити», «бути на грані того, щоб» і виражає дуже близьке майбутнє — дію, яка відбудеться буквально за мить.

Безособові дієслова (verbi impersonali) вживаються лише у третій особі однини без конкретного підмета. Вони виражають загальну необхідність, враження або умову — щось на зразок «необхідно», «здається», «достатньо». Найпоширеніші безособові дієслова: bisogna, basta, sembra, pare, occorre.

Imperfetto (imperfetto indicativo) — це минулий час, який використовується для тривалих, повторюваних або звичних дій у минулому, а також для опису стану або фону подій. На відміну від passato prossimo (минулий завершений час), imperfetto не говорить про те, коли дія почалась або закінчилась — воно зображає дію як таку, що тривала, повторювалась або була частиною фону.

Вибір між passato prossimo (завершений минулий час) та imperfetto (минулий тривалий/звичний час) є одним із найскладніших аспектів для тих, хто вивчає італійську. Ці два часи часто вживаються разом в одному реченні: imperfetto описує фон (що відбувалось, яким був стан), а passato prossimo — основні події (що трапилось).

Futuro semplice — це майбутній час в італійській мові. Він утворюється додаванням закінчень до зміненої основи дієслова (для -are дієслів основа зазнає зміни голосної: -are → -er-). Futuro semplice використовується для вираження майбутніх дій, але також часто вживається для вираження ймовірності або здогаду в теперішньому часі.

Condizionale presente — це умовний спосіб теперішнього часу, який використовується для вираження ввічливих прохань, бажань, гіпотетичних ситуацій та пом'якшених тверджень. Найчастіше вживаються форми vorrei (я б хотів), potrei (я б міг), dovrei (я б мав). Він утворюється на тій самій основі, що й futuro semplice.

Imperativo — це наказовий спосіб, який використовується для вираження наказів, прохань, порад та заборон. В італійській мові форма imperativo змінюється залежно від особи: tu (ти), Lei (Ви — ввічливо), noi (ми — «давайте»), voi (ви). Заперечні та ствердні форми відрізняються, а особливістю є те, що займенники приєднуються до кінця дієслова у ствердній формі.

Pronomi combinati виникають, коли непрямий об'єктний займенник поєднується з прямим об'єктним займенником в одному слові. В італійській мові непрямий займенник завжди стоїть перед прямим. При поєднанні займенники mi, ti, ci, vi змінюються на me, te, ce, ve, а gli та le обидва перетворюються на glie-, яке приєднується до прямого займенника.

Відносні займенники (pronomi relativi) з'єднують головне речення з підрядним відносним, вказуючи на особу або предмет з головного речення. Основні відносні займенники в італійській: che (хто/який/що — підмет або прямий об'єкт), cui (кому/якому — після прийменника), il/la quale та i/le quali (формальний варіант, узгоджується з роддю та числом).

Ci та ne — це два надзвичайно вживані частки в італійській мові, кожна з кількома функціями. Ci може замінювати місце («там»), фрази з a/in + іменник, а також вживається в ідіоматичних виразах. Ne замінює di + іменник, партитивне значення («деяких / якусь кількість») або кількість.

Pronomi tonici (також pronomi forti або pronomi disgiunti) — це наголошені форми займенників, які вживаються після прийменників, для підсилення, у порівняннях та після ecco. На відміну від ненаголошених займенників (mi, ti, lo...), наголошені займенники не можуть граматично замінювати функцію прямого або непрямого доповнення без прийменника.

Comparativi — це форми прикметників і прислівників, що виражають порівняння між двома предметами або особами. В італійській мові порівняння будується з допомогою più (більш) або meno (менш), після яких іде прикметник/прислівник, а потім di або che залежно від контексту.

В італійській мові існує два типи суперлативу: відносний суперлатив (superlativo relativo — «найкращий серед...») та абсолютний суперлатив (superlativo assoluto — «дуже гарний / надзвичайно...»). Вони утворюються по-різному і мають різне значення.

Прислівники способу дії (avverbi di modo) описують, як виконується дія. В італійській мові більшість таких прислівників утворюється від жіночої форми прикметника + суфікс -mente. Деякі прислівники є окремими словами (bene, male, così). Прислівники не змінюються — вони незмінні.

Реальні умовні речення (periodo ipotetico della realtà) виражають умови, які є цілком можливими або реальними — «якщо... то...». На відміну від нереальних умов (кон'юнктив + condizionale), реальні умовні речення вживають indicativo в обох частинах. Основна структура: se + indicativo → indicativo.

Конструкція stare + gerundio виражає дію, що відбувається прямо зараз або була в процесі в певний момент. Вона схожа на конструкцію «бути + дієслово-ing» в англійській. Stare відмінюється, а герундій є незмінним.

Infinito sostantivato — це інфінітив, вжитий як іменник. В італійській мові інфінітив може функціонувати як іменник чоловічого роду, іноді з артиклем il, lo або l'. Ця конструкція є надзвичайно поширеною і дозволяє виражати дії як абстрактні поняття.

Si impersonale — це конструкція, яка виражає безособову дію без конкретного підмета: «в Італії їдять піцу», «тут говорять по-французьки», «кажуть, що...». Підмет є невизначеним або загальним («люди», «всі», «хтось»). Si ставиться перед дієсловом у третій особі однини.

Si passivante — це пасивна конструкція з часткою si, яка є однією з найпоширеніших способів вираження пасивного стану в розмовній та письмовій італійській мові. Вона відрізняється від si impersonale тим, що дієслово узгоджується з іменником-підметом (підмет граматичний). Ця конструкція широко вживається в оголошеннях, рекламі, заголовках.

Congiuntivo presente — це одна з найважливіших і найскладніших форм в італійській мові. Він вживається у підрядних реченнях після певних дієслів і виразів, що передають суб'єктивні думки, бажання, сумніви, емоції та невизначеність. Кон'юнктив є обов'язковим після виразів типу voglio che, sembra che, è importante che, penso che.

Congiuntivo passato — це складний час кон'юнктиву, що виражає завершену дію у підрядному реченні. Він вживається, коли дія підрядного речення відбулась раніше за дію головного. Утворюється як і passato prossimo, але допоміжне дієслово (avere або essere) стоїть у congiuntivo presente.

Congiuntivo imperfetto — це форма кон'юнктиву, яка вживається у двох основних контекстах: (1) у підрядних реченнях, коли дія головного речення є минулою, і (2) у нереальних умовних реченнях (periodo ipotetico della impossibilità/irrealtà): «якби я знав...». Це одна з ключових форм для рівня B2-C1.

Congiuntivo trapassato — найскладніша форма кон'юнктиву, яка виражає завершену дію до іншої минулої дії у підрядному реченні. Він також є обов'язковим у нереальних умовних реченнях про минуле (те, чого не сталось). Утворюється: congiuntivo imperfetto допоміжного + participio passato.

Condizionale passato — складний час умовного способу, що виражає гіпотетичну завершену дію або дію, що мала б відбутись у минулому, але не відбулась. Він вживається у нереальних умовних реченнях про минуле, а також для вираження сумніву щодо минулих подій у ЗМІ. Утворюється: condizionale presente + participio passato.

Periodo ipotetico della possibilità — це умовні речення, що виражають ситуацію як можливу, але не цілком певну. На відміну від реальних умов (presente → futuro) та нереальних умов (congiuntivo imperfetto → condizionale), умови можливого типу вживають congiuntivo imperfetto → condizionale presente. Це «можливо, але навряд» або «якби це трапилось (хоча малоймовірно)».

Voce passiva — пасивний стан, при якому підмет отримує дію, а не виконує її. В італійській мові пасив утворюється переважно двома способами: essere + participio passato (з узгодженням) або конструкцією venire + participio passato (для поточних дій). Також поширені si passivante та andare + participio passato (з модальним відтінком).

Fare causativo — це конструкція fare + інфінітив, яка виражає, що підмет примушує, змушує або дозволяє комусь щось зробити, або замовляє виконання дії. Ця конструкція є однією з найпоширеніших у повсякденній мові: «змусити когось зробити», «зробити так, щоб щось відбулось».

Lasciare causativo — конструкція lasciare + інфінітив, яка виражає, що підмет дозволяє комусь щось зробити або залишає щось у певному стані. На відміну від fare (примушує), lasciare (дозволяє). Ця конструкція є менш вивченою, ніж fare causativo, але є такою ж поширеною.

Discorso indiretto — це переказ чужих слів (або думок) без прямого цитування. В італійській мові при переказі необхідно змінювати часи дієслів, займенники, вказівні займенники та прислівники відповідно до нової перспективи. Часові трансформації є одним із найскладніших аспектів.

Congiunzioni subordinanti з'єднують головне речення з підрядним. В італійській мові вибір сполучника значно впливає на граматичну форму підрядного — деякі вимагають indicativo, інші — congiuntivo, ще інші — infinito або gerundio. Знання цих сполучників і пов'язаних з ними форм є ключовим для рівня B2+.

Connettivi testuali — це слова та вирази, що організовують текст, з'єднують ідеї та допомагають читачу чи слухачу орієнтуватися в структурі думки. На рівні B2 знання широкого набору текстових конекторів є критично важливим для зв'язного мовлення та письма.

Gerundio в розширеному використанні виходить далеко за межі конструкції stare + gerundio. Він може виражати спосіб, причину, умову, поступку та час — замінюючи підрядні речення. Gerundio є незмінним і може бути у простій (parlando) або складній (avendo parlato) формі.

Participio presente — дієприкметник теперішнього часу, що виражає активну дію, яка відбувається одночасно з дією головного речення. Він утворюється суфіксом -ante (-are дієслова) або -ente (-ere/-ire дієслова). В сучасній мові participio presente частіше вживається як прикметник або іменник, ніж у вербальній функції (яку замінив герундій).

Trapassato prossimo — це давноминулий час, який виражає дію, що відбулась раніше за іншу минулу дію. Він відповідає на питання «що вже відбулось до того, як...?» і еквівалентний українській конструкції «він уже зробив» або плюсквамперфекту. Утворюється: imperfetto допоміжного + participio passato.

На рівні B2 необхідно освоїти менш поширені, але важливі відносні конструкції: chi (той, хто), quanto (те, що / скільки), dove/quando у відносних функціях, ciò che / quello che (те, що), а також складні конструкції з quale та артиклем. Ці конструкції є маркерами мовної зрілості.

Passato remoto — це минулий час, що виражає завершені дії у далекому минулому, без зв'язку з теперішнім. На відміну від passato prossimo (який вживається для нещодавніх або актуальних подій), passato remoto використовується для подій, що є психологічно або часово далекими. Він є обов'язковим у літературній та художній оповіді та поширений у Центральній та Південній Італії у повсякденній мові.

Trapassato remoto — це форма, яка виражає дію, що відбулась безпосередньо перед іншою дією у passato remoto. Він є майже виключно літературним часом і вживається у підрядних реченнях часу після сполучників dopo che, appena, quando, non appena. У сучасній розмовній мові він практично не вживається, але є обов'язковим для читання класичної та сучасної художньої прози.

Futuro anteriore — складний час, що виражає дію, яка буде завершена до іншої майбутньої дії або вживається для здогаду/ймовірності про минуле. Він утворюється: futuro semplice допоміжного + participio passato.

Periodo ipotetico dell'irrealtà виражає умови, які є нереальними або неможливими: або зараз, або в минулому. Це найскладніший тип умовних речень в італійській, але і найбагатший за смисловими відтінками. Він вимагає комбінацій congiuntivo imperfetto/trapassato з condizionale presente/passato.

Як правило, кон'юнктив (congiuntivo) вживається у підрядних реченнях після певних дієслів або сполучників. Однак у деяких контекстах кон'юнктив може вживатись у головному або самостійному реченні — це так звані usi indipendenti del congiuntivo. Ці вживання є характерними для формальної, риторичної або літературної мови.

Infinito composto — це складна форма інфінітиву, яка виражає дію, що відбулась раніше за дію головного речення. Він утворюється: avere/essere + participio passato. Infinito composto є важливим елементом формальної та літературної мови і виражає попередність (anteriorità).

Participio passato assoluto — це конструкція, при якій дієприкметник минулого часу вживається без допоміжного дієслова у функції підрядного речення. Він виражає попередню дію і може мати власний підмет (відмінний від підмета головного речення). Ця конструкція є типово літературною та формальною і часто зустрічається в художній прозі, офіційних документах та журналістиці.

Dislocazioni — це конструкції, при яких іменна група переміщується на початок або кінець речення з метою тематизації або фокусування, а на своєму «природному» місці залишається займенник-заповнювач. Дислокації є дуже характерними для розмовної та сучасної літературної італійської. Розрізняють дислокацію вліво (dislocazione a sinistra) та дислокацію вправо (dislocazione a destra).

Frase scissa — це конструкція È + [фокусний елемент] + che + [решта речення], яка виділяє певний елемент речення в позицію фокусу. Ця конструкція є аналогом французького «c'est... que» і широко вживається в сучасній розмовній та письмовій мові для наголошення на певному елементі.

Concordanza dei tempi — система правил, яка визначає, який час кон'юнктиву вживається в підрядному реченні залежно від часу дієслова в головному реченні та від часового відношення між двома діями (одночасність, попередність, подальшість). Це є одним із найскладніших аспектів граматики рівня C1.

Registro formale — це стиль мовлення та письма, який використовується в офіційних, академічних, ділових та церемоніальних контекстах. Формальна мова характеризується використанням passato remoto замість passato prossimo, пасивного стану, безособових конструкцій, складної синтаксичної структури та нормативного словника. Уникаються скорочення, розмовна лексика та неповні речення.

Ідіоматичні вирази та прислів'я є ключовим компонентом природньої, вільної мови. В італійській значна частина ідіом базується на дієсловах fare, dare, andare, stare, essere та назвах частин тіла. Для повного розуміння деяких виразів необхідні культурні знання — буквальне значення рідко розкриває зміст.

Verbi pronominali — це дієслова, які вживаються з вбудованими займенниками і набувають нового значення порівняно з базовим дієсловом. Найважливіші: farcela (впоратись), andarsene (піти геть), cavarsela (вибратись), prendersela (образитись), sentirsela (мати настрій). Займенники ci, la, ne, si є функціональними частинами цих виразів.

Futuro nel passato — це вираження того, що було майбутнім відносно певного моменту в минулому. В італійській для цього вживається condizionale passato — так само, як в українській «він сказав, що прийде» (майбутнє з точки зору моменту «сказав»). Важливо розрізняти condizionale passato у функції «майбутнього у минулому» від його використання у нереальних умовних реченнях.

Класична та сучасна художня проза використовує ряд архаїчних і літературних форм, які не зустрічаються в повсякденній мові, але є нормою для художньої літератури та піднесеного стилю. До них належать займенники egli/ella, нерегулярні форми passato remoto, скорочені форми дієслів та особливе вживання часів.

Anacoluto — це синтаксична конструкція, при якій речення починається з однією граматичною структурою, а потім «переривається» і продовжується по-іншому. Найпоширеніший тип: тема виноситься на початок речення, а потім повертається у вигляді займенника. Анаколуф є визначальною рисою розмовної мови і часто трапляється навіть у мові освічених мовців.

Sintassi marcata — це нейтральний порядок слів, що відхиляється від стандартного (SVO) з прагматичною метою: виділення нової або контрастивної інформації (фокус), введення теми (топіко) або організація інформаційної структури тексту. Розуміння поняття «дане» (informazione data) vs. «нове» (informazione nuova) є ключовим для рівня C2.

Periodo complesso — це речення, що складається з кількох підрядних речень різного рівня вкладення, координативних та субординативних зв'язків. На рівні C2 необхідно вміти як будувати, так і аналізувати складні конструкції, стежити за узгодженням часів (concordanza dei tempi) у багаторівневих реченнях та стилістично балансувати між «періодичним» (período) та «вільним» (prosa sciolta) стилями.

Modi indefiniti — це невизначені (неособові) форми дієслова: infinito, gerundio, participio. На рівні C2 вони вживаються в складних конструкціях скорочення підрядних речень (riduzione delle frasi), утворення абсолютних зворотів та номіналізації. Майстерне використання цих форм є ключовим для витонченого письма.

На рівні C2 важливо вміти розрізняти тонкі відтінки значення модальних дієслів та способів, які виражають різний ступінь можливості, зобов'язання, ввічливості та невпевненості. Ключові відмінності: sapere vs potere (вміти vs. мати можливість), dovere (обов'язок vs. ймовірність), condizionale (ввічливість vs. невпевненість), imperfetto (пом'якшення).

Registro colloquiale — це неформальна розмовна мова, яка відрізняється від стандартної літературної низкою особливостей: полівалентним che, підсилювальними подвоєннями, дискурсними маркерами (tipo, cioè, praticamente), усіченнями та регіональними варіантами. Знання розмовного регістру є необхідним для розуміння реального спілкування.

Стандартна (italiano standard) та регіональна (italiano regionale) — два плани існування єдиної мови. Найвидатніші відмінності: Північ вживає переважно passato prossimo, тоді як Центр і Південь — passato remoto; лексика варіює по всій країні (anguria / cocomero для кавуна); фонетика має характерні риси в кожному регіоні. Ця варіація є нормою і відображає культурне багатство Італії.

Italiano burocratico — це офіційна мова адміністративних та юридичних документів, яка відрізняється від стандартної складністю синтаксису, частими пасивними конструкціями, номіналізацією та усталеними формулами. Знання цього регістру є необхідним для роботи з офіційними документами, заявами та юридичними текстами.

На рівні C2 необхідно освоїти просунуті стратегії цитування: вільний непрямий дискурс (discorso indiretto libero), де змішуються перспективи оповідача та персонажа, présente storico/narrativo в оповіді та металінгвістичні конструкції. Ці прийоми є ключовими для розуміння художньої прози та написання складних текстів.