Граматика англійська

Англійські займенники-підмети — I, you, he, she, it, we, they — називають того або те, про кого чи про що йдеться в реченні. На відміну від української, англійською підмет зазвичай не можна пропустити: I work, she knows, it is cold. Форма you означає і «ти», і «ви», а they може стосуватися не лише групи, а й однієї людини.

У теперішньому часі англійське to be має три форми: am після I, is після he, she, it та are після you, we, they. На відміну від української, в англійському реченні цю зв’язку зазвичай не можна пропускати: I am tired — «Я втомлений / втомлена», а не I tired.

A/an ставимо перед злічуваним іменником в однині, коли згадуємо один невизначений предмет або особу: a book, an engineer. The указує на конкретне або вже відоме співрозмовникам: the book on the table. Коли говоримо про щось загалом, перед множиною та незлічуваними іменниками артикля часто немає: I like dogs; Water is essential.

Більшість англійських іменників утворює множину додаванням -s: book → books. Після шиплячих і свистячих звуків зазвичай додають -es: box → boxes; кінцеве приголосне + -y змінюється на -ies: city → cities. Найуживаніші винятки — man → men, child → children, foot → feet, tooth → teeth, person → people — треба вивчати як окремі пари.

У теперішньому часі to have має дві форми: have після I, you, we, they і has після he, she, it. Для звичайного питання або заперечення вживайте do/does: Do you have...?, She doesn't have...; у поширеній британській конструкції have got порядок інший: Have you got...?, She hasn't got....

Present Simple описує те, що відбувається регулярно, є загальним фактом або сталим станом: I work every day, Water boils at 100°C, She likes jazz. З I/you/we/they вживайте базову форму дієслова, а з he/she/it зазвичай додавайте -s або -es: I work, але she works.

Для більшості дієслів заперечення в простому теперішньому часі (Present Simple) утворюється за схемою підмет + don't/doesn't + базова форма дієслова: I don't work, She doesn't work. Doesn't уживаємо з he, she, it, а don't — з I, you, we, they. Після doesn't закінчення -s біля основного дієслова не потрібне.

У більшості запитань у Present Simple перед підметом ставимо do або does: Do/Does + підмет + початкова форма дієслова? Уживаємо do з I, you, we, they, а does — з he, she, it. Після does основне дієслово не має закінчення -s: Does she work?, а не Does she works?

This і these вказують на те, що близько, а that і those — на те, що далі. Для одного предмета вживайте this або that, для кількох — these або those: this book, that book, these books, those books.

Слова my, your, his, her, its, our, their указують, кому або чому щось належить, і стоять перед іменником: my phone, their children. Їхня форма залежить від власника, а не від предмета: Anna and her brother, Mark and his sister. Перед такою конструкцією не ставлять a/an або the: правильно my car, а не the my car.

Об’єктні займенники me, you, him, her, it, us, them замінюють назву людини, тварини або предмета, на які спрямована дія: I know Anna → I know her. Їх також уживають після прийменників: for him, with us, to them. На відміну від української, форма англійського займенника тут майже не залежить від того, чи українською ми перекладаємо його як «мене», «мені», «мною» тощо.

Конструкція there is / there are повідомляє, що хтось або щось існує, є в наявності чи перебуває в певному місці. Уживайте there is перед іменником в однині або незлічуваним іменником, а there are — перед іменником у множині: There is a café nearby; There are two cafés nearby. У запитанні поставте is/are перед there: Is there…? Are there…?

Для початку запам’ятайте просту просторову схему: at позначає точку, in — перебування всередині або в межах простору, а on — контакт із поверхнею. Under, behind, in front of, next to та between показують положення одного предмета відносно іншого: під, позаду, перед, поруч і між.

Для точної миті вживайте at: at 8 o’clock. Для дня або дати — on: on Monday, on 5 May. Для місяця, року чи довшого періоду — in: in January, in 2028. Перед this, next, last, every, а також перед today, tomorrow, yesterday прийменника зазвичай немає: next week, не in next week.

Can означає, що хтось може або вміє щось робити, а також уживається, коли просять чи дають дозвіл. Форма однакова з усіма особами: I can, she can, they can. Після can ставимо дієслово без to; заперечення — cannot / can't, а питання починаємо з can: Can you help me?

Щоб запитати про предмет, місце, час, особу, причину або спосіб дії, вживайте what, where, when, who, why або how. Звичайна схема така: питальне слово + допоміжне дієслово + підмет + основне дієслово: Where do you live? Якщо присудок — форма be, вона стоїть перед підметом: Why are you late?

Which уживаємо, коли вибираємо з відомого або обмеженого набору: Which train do we need? How many ставимо перед злічуваним іменником у множині: How many tickets?; how much — перед незлічуваним іменником: How much time? Окремо How much is it? та How much does it cost? означають «Скільки це коштує?».

Кількісні числівники відповідають на запитання «скільки?»: one, two, three, twenty, fifty-five, one hundred. Числа від 21 до 99, якщо вони не закінчуються на нуль, пишуть через дефіс: twenty-one, ninety-nine. Перед hundred у точному числі ставимо one або інший числівник: one hundred, two hundred.

Порядкові числівники показують місце в послідовності: first — «перший», second — «другий», third — «третій». Більшість наступних форм утворюється за допомогою -th: fourth, sixth, tenth, але написання fifth, eighth, ninth, twelfth треба запам’ятати. У складених числівниках порядковою стає лише остання частина: twenty-first, а не twentieth-first.

Для рівної години вживайте o'clock: It's three o'clock — «Третя година». До половини години можна рахувати хвилини past («після»), а після половини — хвилини to («до»): twenty past six — 6:20, ten to seven — 6:50. У цифровому способі час просто читають двома числами: six twenty, six fifty; перед конкретним часом ставлять at: at 6:20.

Назви днів тижня й місяців в англійській завжди пишуть із великої літери: Monday, July. Перед днем або датою вживайте on — on Friday, on 4 July, а перед місяцем чи роком — in: in July, in 2026. У британському форматі день стоїть перед місяцем (15 May), в американському — місяць перед днем (May 15).

Англійський прикметник описує предмет, людину або явище й зазвичай стоїть перед іменником: a small cat. Він також може стояти після be та інших дієслів-зв’язок: The cat is small. На відміну від українського прикметника, його форма не змінюється ні за родом, ні за числом: a happy boy, a happy girl, happy children.

Прислівники частотності показують, як часто щось відбувається: always, usually, often, sometimes, rarely, never. Зі звичайним дієсловом вони переважно стоять перед ним (I often cook), а з дієсловом be — після нього (She is often busy). Вирази на зразок every day і twice a week найчастіше ставлять наприкінці речення.

Лічильний іменник називає те, що можна полічити як окремі одиниці: a book, two books. Нелічильний іменник називає речовину, сукупність або абстрактне поняття без поділу на окремі одиниці: water, furniture, advice. Тому кажемо How many books?, але How much water?; для конкретної кількості нелічильного додаємо одиницю: two bottles of water, three pieces of advice.

У базовому правилі some вживають у ствердженнях, а any — у запереченнях і нейтральних питаннях: We have some time, We don’t have any time, Do we have any time? У пропозиціях і проханнях зазвичай ставлять some, бо йдеться про бажану або очікувану кількість: Would you like some tea?

Англійський наказовий спосіб утворюється з базової форми дієслова без підмета: Open the door. — «Відчини двері». Для заперечення ставимо don't перед дієсловом: Don't touch that. Щоб висловитися ввічливіше, додаємо please, а спільну пропозицію утворюємо за схемою let's + дієслово: Let's go.

And додає інформацію, but показує протиставлення, or пропонує вибір, so вводить наслідок, а because — причину. Вони можуть поєднувати окремі слова, групи слів або частини речення: tea and coffee, cold but sunny, I was tired, so I went home.

Present Continuous утворюється за схемою am / is / are + дієслово з -ing: I am reading, she is working, they are coming. Цей час описує насамперед те, що відбувається зараз або протягом тимчасового періоду, а також уже домовлені майбутні події. Форму to be не можна пропускати.

Стативні дієслова описують стан, а не дію в процесі: почуття, думку, знання, потребу, володіння або сприйняття. Тому їх зазвичай уживають у простій формі, навіть коли йдеться про цю мить: I know the answer, а не I’m knowing the answer. Водночас деякі дієслова можуть бути і стативними, і динамічними — усе залежить від значення.

Щоб показати належність, після однієї особи або істоти зазвичай додають ’s: Maria’s phone — «телефон Марії». Після правильної форми множини на -s ставлять лише апостроф: my parents’ house — «будинок моїх батьків», але з неправильною множиною знову потрібне ’s: the children’s toys. Для речей і довгих словосполучень часто природнішою є конструкція of + іменник: the end of the movie.

Для завершеної дії в минулому до правильного англійського дієслова зазвичай додають -ed: work → worked, play → played. Форма не змінюється залежно від особи чи числа: I worked, she worked, we worked. У написанні можливі зміни (study → studied, stop → stopped), а закінчення -ed має три варіанти вимови: /t/, /d/ та /ɪd/.

У стверджувальному реченні Past Simple неправильне дієслово має особливу форму, яку треба запам’ятати: go → went, see → saw, take → took. Ця форма однакова з усіма особами: I went, she went, we went. Після did або didn’t уживайте вже початкову форму: Did she go?, а не Did she went?

У Past Simple заперечення утворюємо за схемою підмет + didn't + початкова форма дієслова, а питання — Did + підмет + початкова форма дієслова?: She didn't call; Did she call? Після did і didn't основне дієслово не має закінчення -ed і не набуває неправильної форми: правильно didn't go, а не didn't went.

Was і were — форми минулого часу дієслова be («бути»). Уживайте was з I, he, she, it, а were — з you, we, they: I was tired, але They were at home. У запереченні додайте not, а в запитанні поставте was/were перед підметом: She wasn’t tired. Was she tired?

Past Continuous показує дію як процес, що тривав у певний момент або проміжок у минулому. Основна будова: was/were + дієслово із закінченням -ing: I was working at six; They were talking when I arrived. Форму was уживаємо з I/he/she/it, а were — з you/we/they.

Present Perfect Simple утворюється за схемою have/has + третя форма дієслова: I have finished, she has arrived. Цей час пов’язує минулу дію з теперішнім: повідомляє про досвід, теперішній результат або подію в періоді, який ще не завершився. Якщо названо конкретний завершений момент у минулому — yesterday, in 2022, last week — зазвичай потрібен Past Simple, а не Present Perfect.

Уживайте теперішній доконаний час (Present Perfect), коли минула подія важлива для теперішньої ситуації або точний завершений час не названо: I've lost my keys — ключів досі немає. Уживайте простий минулий час (Past Simple), коли подія сталася в конкретний завершений момент чи період: I lost my keys yesterday. Слова ever, never, just, already, yet часто підказують Present Perfect, а yesterday, ago, last week, in 2019 — Past Simple.

Для майбутнього з will потрібна однакова для всіх осіб конструкція: підмет + will + початкова форма дієслова без to: She will call. Заперечення має форму will not / won't, а в запитанні will стоїть перед підметом: Will she call? Найчастіше цю конструкцію вживають для прогнозів, рішень у момент мовлення, обіцянок і пропозицій.

Конструкція be going to + дієслово виражає заздалегідь сформований план або намір, а також прогноз, для якого вже є помітні підстави: I’m going to study medicine; It’s going to rain. Форму am / is / are треба узгодити з підметом, а головне дієслово вжити в початковій формі без to.

Щоб порівняти двох людей, два предмети чи дві ситуації, до короткого прикметника зазвичай додають -er: taller than — «вищий за». Перед довгим прикметником ставлять more: more interesting than — «цікавіший за». Основні неправильні форми треба запам’ятати: good → better, bad → worse, far → farther/further.

Найвищий ступінь показує, що хтось або щось має ознаку найбільшою чи найменшою мірою в певній групі: the tallest student, the most useful tool. Короткі прикметники зазвичай отримують -est, а перед довгими ставимо most; перед такою формою найчастіше потрібне the. Важливі неправильні форми: good → the best, bad → the worst, far → the farthest/the furthest.

Should означає пораду або рекомендацію: You should rest — «Вам варто відпочити». Must виражає сильну необхідність чи обов’язок, mustn’t — заборону, а don’t have to — відсутність обов’язку. Найважливіше розрізнення: You mustn’t go означає «Не можна йти», а You don’t have to go — «Можна не йти».

Have to + дієслово означає «треба», «мусити», «бути змушеним»: I have to work — «Мені треба працювати». З he, she, it уживаємо has to, у минулому — had to. Питання й заперечення утворюємо за допомогою do / does / did: Does she have to go?, We didn’t have to pay.

Прислівник способу дії пояснює, як саме відбувається дія: She spoke quietly — «Вона говорила тихо». Найчастіше він утворюється від прикметника за допомогою -ly (slow → slowly), але є важливі форми без -ly: good → well, fast → fast, hard → hard. У нейтральному реченні прислівник зазвичай стоїть після дієслова або після додатка: He answered politely; She speaks English well.

В англійській who зазвичай стосується людей, which — речей і тварин, а that може замінювати їх обидва в означальних реченнях з необхідною інформацією. Таке речення ставлять одразу після іменника, який воно пояснює: the woman who called me, the phone that I bought. Якщо інформація визначає, про кого або про що саме йдеться, коми не ставлять.

Present Perfect Continuous утворюється за схемою have/has been + дієслово з -ing: I have been waiting. Цей час показує процес, який почався раніше й досі триває, або щойно припинився, але має помітний теперішній наслідок. For називає тривалість (for two hours), а since — початковий момент (since Monday).

Past Perfect показує, що одна дія відбулася раніше за іншу минулу дію або момент: When I arrived, they had left — «Коли я приїхав, вони вже пішли». Формула однакова для всіх осіб: had + дієприкметник минулого часу (третя форма дієслова): had worked, had seen, had gone.

Перший тип умовних речень (First Conditional) описує реальну або цілком можливу ситуацію в майбутньому та її ймовірний наслідок: if + Present Simple, will + початкова форма дієслова. Наприклад: If it rains, I'll stay home — «Якщо піде дощ, я залишуся вдома». Після if зазвичай не ставимо will, навіть коли українською в обох частинах речення природно вжити майбутній час.

Другий тип умовних речень (Second Conditional) описує уявну, нереальну або малоймовірну ситуацію в теперішньому чи майбутньому: if + Past Simple, would + початкова форма дієслова. Наприклад: If I had more time, I would learn Japanese — «Якби я мав більше часу, я б вивчав японську». Форма минулого часу після if тут зазвичай указує не на минуле, а на віддаленість ситуації від реальності.

Для невпевненого припущення про теперішнє або майбутнє вживайте may, might чи could: She might be at home. Коли наявні ознаки дають змогу зробити майже певний висновок, використовуйте must для ствердного висновку (She must be at home) і can't для заперечного (She can't be at home). Після цих модальних дієслів ставиться початкова форма дієслова без to.

Пасивний стан утворюється за схемою be + Past Participle (третя форма дієслова): The letter was sent — «Лист надіслали». Його вживають, коли важливішими є дія та її результат, а не виконавець. Якщо виконавця все-таки треба назвати, перед ним ставлять by: The book was written by Orwell.

Щоб переказати чиїсь слова, в англійській зазвичай ставлять said (that) або told + кому + (that), а саме повідомлення оформлюють як звичайне твердження: She said (that) she was busy. Якщо дієслово повідомлення стоїть у минулому часі, теперішній час часто зсувається в минулий, минулий — у Past Perfect, а will змінюється на would. Займенники та слова на зразок today чи here змінюють не автоматично, а відповідно до нового мовця, часу й місця.

У непрямому запитанні англійська мова використовує порядок слів розповідного речення, а не запитання: She asked where I lived, а не where did I live. Після ask запитання без питального слова приєднуємо за допомогою if або whether, а спеціальне запитання — за допомогою what, where, why, when, who, how тощо. Якщо все речення є повідомленням, знак питання в кінці не ставимо.

Where пов’язує додаткову інформацію з місцем, when — із часом, а whose показує належність: the café where we met, the year when I moved, the woman whose phone rang. Коми відділяють неозначальне речення, яке лише додає відомості; без ком означальне речення уточнює, про яку саме людину чи річ ідеться. У означальному реченні відносний займенник-додаток часто можна пропустити: The film (that) we watched was excellent.

Used to + початкова форма дієслова описує колишню звичку або стан, які тепер уже не актуальні: I used to walk to work. Would + дієслово також може передавати регулярні дії в минулому, але зазвичай не тривалі стани: Every morning, I would buy a newspaper. Конструкція be used to + іменник або форма на -ing має зовсім інше значення — «бути звиклим до чогось».

Після одних англійських дієслів уживають інфінітив із to: want to go, а після інших — герундій на -ing: enjoy going. Після прийменника зазвичай потрібен герундій: interested in learning. Деякі дієслова допускають обидві форми, але вибір може змінити зміст: stop doing — припинити дію, а stop to do — зупинитися, щоб щось зробити.

Too означає «занадто» — більше, сильніше або гірше, ніж потрібно: The room is too cold. Enough означає «достатньо»: перед іменником ставимо enough (enough time), а після прикметника чи прислівника — enough (warm enough, quickly enough). Обидва слова часто поєднуються з to + інфінітив: too tired to work, old enough to drive.

Фразове дієслово — це дієслово разом із часткою, які утворюють одне значення: give up — «кинути, відмовитися», turn off — «вимкнути». Одні сполуки можна розділяти додатком (turn the light off), а інші не можна (look after the child). Якщо роздільне дієслово має додаток-займенник, займенник обов'язково стоїть усередині: turn it off, не turn off it.

Третій тип умовних речень (Third Conditional) описує минулу умову, якої не було, та її уявний наслідок: If I had known, I would have told you — «Якби я знав, я б тобі сказав». Основна схема: if + had + третя форма дієслова, а в частині з наслідком — would have + третя форма дієслова. Отже, мовець дивиться назад і уявляє інший перебіг уже завершених подій.

У змішаному умовному реченні умова й наслідок належать до різних часових площин. Найчастіше If + had + V3 описує нереальну минулу умову, а would + дієслово — її теперішній наслідок; зворотний зв’язок передають за схемою If + Past Simple, would have + V3.

Після wish та if only форма минулого часу часто описує не минуле, а нереальну або небажану ситуацію: I wish I had more time — «Шкода, що я не маю більше часу». Для жалю про минуле вживаємо had + дієприкметник минулого часу, а would передає бажану зміну або скаргу: I wish you would listen. If only виражає ту саму думку емоційніше: «Якби ж тільки…».

Щоб висловити припущення або висновок про минулу подію, в англійській вживають модальне дієслово + have + третю форму дієслова: She must have forgotten — «Вона, мабуть, забула». Must have передає майже впевнений висновок, may/might/could have — можливість, а can't/couldn't have — переконання, що подія була неможливою. Should have зазвичай означає, що щось було очікуваним або бажаним, але не обов’язково сталося.

Future Perfect показує, що до певного моменту в майбутньому дія вже завершиться або певного результату вже буде досягнуто. Основна схема: will have + дієприкметник минулого часу (V3): By Friday, I will have finished the report — «До п’ятниці я вже закінчу звіт». Майбутню межу часто позначають by, by the time, before або контекст.

Future Continuous описує дію, яка триватиме в певний момент у майбутньому: This time tomorrow, I'll be flying to Paris — «Завтра о цій порі я летітиму до Парижа». Основна схема: will be + дієслово із закінченням -ing. Цю форму також уживають, коли говорять про очікуваний перебіг подій або делікатно запитують про чиїсь плани: Will you be using the car tonight?

На рівні B2 пасивний стан охоплює не лише модель The car was repaired. Якщо дієслово має два додатки, пасивним підметом може стати одержувач або річ: She was given a present / A present was given to her. Конструкція have/get something done означає, що роботу виконує хтось інший, а get + past participle часто описує подію або зміну стану в розмовному стилі: The window got broken.

Розщеплене речення ділить одну просту думку на дві частини, щоб виділити найважливішу інформацію: John broke the window → It was John who broke the window. Найуживаніші моделі — it-cleft (It was John who…) і псевдорозщеплене речення (What I need is…). Українською той самий акцент часто передають словами саме, це або порядком слів, але в англійській потрібно зберігати всю конструкцію.

Дієприкметникова конструкція (participle clause) стискає підрядну частину речення: -ing зазвичай передає активну дію, третя форма дієслова — пасивне значення або стан, а having + третя форма чітко показує попередню дію. У конструкції без власного підмета виконавцем дії зазвичай має бути підмет головної частини: Having finished work, I went home — «Закінчивши роботу, я пішов додому».

Якщо заперечний або обмежувальний вислів стоїть на початку англійського речення, перед підметом зазвичай ставлять допоміжне дієслово: Never have I seen this; Only then did I understand. Порядок слів нагадує запитання, але речення залишається твердженням. Така інверсія підсилює думку й часто надає їй урочистого, драматичного або формального відтінку.

Англійський subjunctive (суб’юнктив, тобто форма дієслова для бажаної, необхідної або нереальної дії) найвиразніше видно у конструкціях на зразок They demanded that he leave: після вимоги чи рекомендації вживається початкова форма дієслова без to. Окрема важлива модель — were з будь-якою особою в нереальних умовах: If I were you. Суб’юнктив трапляється передусім у формальному мовленні, офіційних текстах і сталих висловах.

Конструкції be bound to, be supposed to, be meant to, be to, would rather і had better уточнюють, чи йдеться про майже певний результат, очікування, призначення, офіційний план, особисту перевагу або наполегливу пораду. Після більшості з них уживається інфінітив без to або інфінітив із to за сталою схемою, тому важливо вчити не окремий переклад, а всю конструкцію.

Англійське повідомлення про чужу думку можна оформити двома способами: It is believed that he is innocent або He is believed to be innocent. У другій моделі час і характер дії передає інфінітив: to be doing означає дію в процесі, а to have done — дію, що сталася раніше. Такі конструкції особливо типові для новин, офіційних повідомлень та академічних текстів.

Формальні дискурсні маркери показують, як одна думка пов’язана з іншою: nevertheless вводить контраст, moreover додає сильніший аргумент, а consequently називає наслідок. Більшість із них не є звичайними сполучниками: два самостійні речення не можна просто з’єднати комою перед nevertheless чи therefore. Notwithstanding і albeit мають окремі граматичні моделі, тому їх не слід уживати як взаємозамінні синоніми слова however.

Еліпсис — це пропуск слів, значення яких уже зрозуміле з контексту; заміщення — це заміна повторюваної частини короткою формою на зразок do, so або one. Англійська часто залишає допоміжне дієслово: She can swim, and so can I — «Вона вміє плавати, і я теж». Після дієслів думки й очікування so може замінювати ціле твердження: I hope so — «Сподіваюся, що так».

Іменне підрядне речення — це частина складного речення, яка займає місце, де міг би стояти іменник: What she decided surprised us; I know that she decided; the question is whether she decided. Найважливіші моделі починаються з that, питального слова (what, why, how, who) або whether/if. Усередині непрямого питання діє звичайний порядок слів твердження: I know where he is, а не I know where is he.

Англійські засоби мовної обережності (hedging language) показують, що твердження має межі, є ймовірним або допускає інше тлумачення. Замість категоричного The policy causes inequality доречніше написати The policy may contribute to inequality або The evidence appears to suggest a link. Це не ухиляння від відповіді, а точне позначення сили наявних доказів.

Складні фразові дієслова треба сприймати як цілісні одиниці: put up with означає «терпіти», а come up with — «придумати». У більшості трислівних конструкцій додаток ставиться після останньої частки: put up with the noise, put up with it. Якщо остання частка є прийменником to, with, for або against, після неї вживають іменник, займенник або форму дієслова на -ing, а не інфінітив із to.

У художній та історичній оповіді англійський час не лише вказує, коли сталася подія, а й керує дистанцією, темпом і точкою зору. Історичний теперішній наближає минуле до читача; майбутній доконано-тривалий час (future perfect continuous) показує тривалу дію до майбутньої межі; форми thou, doth, hath навмисно створюють біблійне, урочисте або давнє звучання. Це переважно засоби, які треба точно розпізнавати й уживати лише з урахуванням стилю.

Архаїчні форми на зразок thou, thee, hath і be it known трапляються передусім в історичних, біблійних та стилізованих текстах. Юридична англійська зберігає інший набір формальних засобів — hereby, thereof, wherein, henceforth, notwithstanding і спеціалізоване shall. На рівні C2 важливо насамперед точно розпізнавати їхню функцію; наслідувати цей стиль варто лише тоді, коли цього справді вимагає жанр.

В англійській немає єдиного набору граматичних форм для всіх країн, регіонів і ситуацій: Have you got…? типовіше для британської англійської, Do you have…? — для американської, а y'all виразно позначає множину в багатьох різновидах США. Форми на кшталт ain't, innit і узгодженого заперечення мають власні послідовні правила, але їхня доречність залежить від регіону, ситуації та ставлення співрозмовників. На рівні C2 важливо не лише розуміти такі форми, а й свідомо обирати регістр.

Риторичні засоби змінюють не фактичний зміст вислову, а його силу, ритм і вплив на слухача. В англійській для цього часто використовують риторичні запитання, заперечне пом’якшення (not bad), перебільшення, применшення та симетричну будову фрази. На рівні C2 важливо не лише розпізнати форму, а й зрозуміти намір, тон і доречність.

Академічний і офіційний стиль англійської мови ґрунтується не на «складних словах», а на точності, доказовості та відповідному регістрі. Типові засоби — пасивний стан, обережні формулювання, номіналізація та сталі способи посилатися на дані, однак їх не слід уживати механічно: надмірна безособовість робить текст важким і приховує відповідальність.

Просунуті англійські ідіоми варто запам’ятовувати не як набір окремих слів, а як цілісні моделі з певним значенням, граматикою та тоном. Наприклад, the ball is in your court означає «тепер рішення або наступний крок за вами», а once in a blue moon — «дуже рідко». На рівні C2 важливо не лише розуміти образ, а й знати, які частини вислову можна змінювати та як він впливає на тон розмови.

Колокація — це звичне для носіїв мови поєднання слів: англійською кажуть make a decision, heavy rain, pose a threat і draw a conclusion. Інше слово може бути граматично можливим і зрозумілим, але звучати неприродно: наприклад, українське сильний дощ передається як heavy rain, а не strong rain. На рівні C2 важливо не лише знати окремі слова, а й добирати їхніх природних «сусідів» відповідно до значення, стилю та ситуації.

Регістр — це добір мовних засобів відповідно до ситуації, адресата й мети: те саме повідомлення можна оформити офіційно, нейтрально або невимушено. Влучна зміна стилю — це не механічна заміна простих слів «складнішими», а узгодження лексики, граматики, прямоти, тону та структури всього висловлення. Найбезпечніша відправна точка — природна нейтральна англійська, яку за потреби можна зробити формальнішою, розмовнішою або фаховішою.